MENU
Головна » 2012 » Грудень » 23 » Пляшку з просом з голодного 32-го відкопали на Поділлі.
11:01
Пляшку з просом з голодного 32-го відкопали на Поділлі.
В 32-33рр. ця пляшка могла врятувати життя....

У господарстві Марії Сороки з села Великі Крушлинці, неподалік від Вінниці, син Роман викорчовував стару вільху, під коренем якої знайшов пляшку з просом. Її закопали тут 80 років тому під час голодомору
- Ще трохи, і я розбив би її в друзки, - каже 35-річний чоловік. – Вдарив сокирою по кореневищу, земля зпушилася і побачив, як з неї стирчить днище пляшки. Вона лежала горловиною донизу. Через прозоре скло побачив зерна проса. Таке чистеньке, ніби щойно його насипали. Тільки в горловині зернята почорніли, а далі чисті. У той час мама була зі мною. Кажу до неї: «Дивіться, знайшов золото!» А мама відповідає, що ці зернятка колись були дорожчі за золото. Тоді я згадав її колишню розповідь про діда.

Не давай їм їсти, бо вони вже на небі
Усі четверо дітей Марії Сороки знають про те, що сталося у їхній родині у голодному 32-ому.

- Мамина сестра Юстя мала троє малих дітей, дівчинку і двох хлопчиків, - каже пані Марія. – Сестра була старша від мами на 17 років. У той голодний рік всі троє діток спухли з голоду. Коли згадую, як про це розповідали мама і дідусь, то уявляю лавку, на якій вони лежать. Тато цих діток приніс кілька гнилих картоплин, зварили з них посьорбку. А мама голосить, нічого це дітям не допоможе, бачиш, вони вже на небі, краще сам з’їж, бо скоро так само зляжеш. Дядько не послухався її, віддав дітям все до краплини. Але їм те, дійсно, не допомогло. Коли мама розповідала про це, то завжди плакала. І я разом з нею втирала сльози. У моєї мами в той рік теж вимели з хати все під чисту. Влада направляла по хатах бригади, вони ходили і забирали все до останньої зернини. Мама казала, навіть склянку квасолі відібрали, знайшли і висипали собі в торби зерно, яке сховала у глечиках. А дідові якось вдалося приховати трохи зерна. Та він знав, що будуть ходити і шукати ще не раз. Вирішив зробити надійнішу схованку. Насипав проса у пляшку і закопав її під деревом в кінці городу. Але навесні, коли настав час сіяти, знайти її не зміг.

Не знаю, чому так сталося, дід картав себе до самої смерті, що не зробив надійної мітки на дереві.

Коли Марія Сорока через 80 років побачила скарб свого дідуся, аж в долоні сплеснула.

- Цим зерном можна було б половину городу засіяти, - каже жінка. – Погляньте, як дід його добре натовк у пляшку, тут справді багато насіння, дуже шкода, що не допомогло воно тоді нашій рідні.






Переглядів: 2745 | Додав: bereh | Теги: Поділля, Геноцид, НКВД, голодомор, КГБ | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Сайт управляється системою uCoz